ПУБЛІЦИСТ І ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ СЕРГІЙ ШЕВЧЕНКО НАГОРОДЖЕНИЙ ПАРЛАМЕНТСЬКОЮ ВІДЗНАКОЮ

У професійне свято працівників ЗМІ 6 червня в Національній спілці журналістів України, яка 2019-го святкує також своє 60-річчя, представникам керівних органів найбільшої в країні творчої організації вручено відзнаки Верховної Ради України – за особисті заслуги перед Українським народом. Серед нагороджених, які зробили вагомий внесок у розбудову вітчизняного інформаційного простору, є і публіцист, заслужений журналіст України, член правління Київської обласної організації Національної спілки письменників України Сергій Шевченко.

Сергій Шевченко  з головою НСЖУ Сергієм Томіленком

Голова Держкомтелерадіо України Олег Наливайко виконав доручення керівництва парламенту й вручив Почесні грамоти Верховної Ради України секретарям НСЖУ Світлані Остапі, Сергію Шевченку та Сергію Сай-Боднару, а також Грамоти Верховної Ради України удостоєно секретаря НСЖУ Гліба Головченка.

Голова Держкомтелерадіо України Олег Наливайко вручає відзнаку Сергію Шевченку

Письменника, активного громадського діяча Сергія Шевченка, який, крім того, багато років є доброчинцем – заступником голови наглядової ради Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива» (до речі, саме фонд ініціював клопотання про відзначення двох своїх активістів) нагороджено за сумлінну працю, високий професіоналізм, об’єктивність та неупередженість у висвітленні подій громадсько-політичного і соціально-економічного життя держави.

Колега-літератор більш як два десятиліття плідно творчо працює над соціально значущою темою – про діячів українського «розстріляного відродження» 1930-х років. «Автором проведена колосальна дослідницька робота, – зазначає член НСПУ й НСЖУ Григорій Кримчук. – Матеріали написані на високому журналістському рівні, написані чесно, так, як потрібно знати нашим людям, бо був розстріляний цвіт української інтелігенції». Нагадаємо, 2018 року Сергій Шевченко здобув уже вдруге (вперше – 2007 р.) Премію імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності – в номінації «Краща публікація в друкованих засобах масової інформації». Одностайним рішенням комітету з присудження премії переможцем у конкурсі була визнана його стаття в газеті «Дзеркало тижня. Україна» «Рік жертв Великого терору: вшануймо пам'ять репресованих» (2017 https://dt.ua/HISTORY/rik-zhertv-velikogo-teroru-vshanuymo-pam-yat-represovanih-243654_.html). Згаданий твір – складова частина вагомого інформаційно-публіцистичного проекту «Рік жертв Великого терору». Цю акцію Сергій ініціював і послідовно втілював у життя впродовж 2015–2017 років як спецпроект однієї з міжнародних інформаційних агенцій.

Наш колега-літератор цьогоріч у квітні з нагоди 60-річчя НСЖУ удостоєний також грамоти Міністерства оборони України. Він другий рік поспіль делегований спілкою журналістів до складу комітету з присудження Премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури і мистецтва, а також у НСЖУ він є заступником голови журі з присудження Премії «Київ» імені Анатолія Москаленка.

У червні 2019-го в столичному видавництві «Український пріоритет» виходить друком нова збірка публіцистики Сергія Шевченка «Наган-країна». Пропонуємо ознайомитися з авторським текстом вступної статті цієї книжки.

 

ГОЛОВНИЙ САМОЗАХИСТ УКРАЇНЦІВ

Календар історичних дат нагадав: цьогоріч у грудні – 85-ті роковини з дня смерті українських літераторів Григорія Косинки, Олекси Влизька, Костя Буревія, Івана й Тараса Крушельницьких, Дмитра Фальківського... Цих письменників з когорти національного «розстріляного відродження» покарали як «терористів» у червоній імперії. А саму страту вчинено невдовзі після вбивства в місті на Неві партійного функціонера Кірова...

За свідченням Тамари Мороз-Стрілець – дружини Григорія Косинки (прибране ім’я Григорія Стрільця) – її чоловіка розстріляли в Києві, в колишньому Жовтневому палаці. Датою страти вважається 15 (або 17) грудня 1934-го. Але могли розстріляти й на тиждень раніше – на цю думку навело автора-дослідника відкриття в архівних сезамах, що зберігають документи колишніх репресивних органів. В одній зі справ ГПУ–НКВД , які гортав у Центральному державному архіві громадських об’єднань України, зберігся документ, що кидає світло на таємницю страти Олекси Влизька – «односправника» Григорія Косинки. Про унікальну знахідку читайте в книжці «Наган-країна».

Збірник публіцистики є спробою перекинути правдивий, з міцним документальним фундаментом, місток у часі – від війни до війни. Наш сучасник-журналіст Леонід Логвиненко, який не раз бував на лінії вогню, влучно сказав у післямові своєї фотопоеми «Танго білих лисиць» (2018): «Здається, слово війна застряло у нас в горлі, й ми ніяк не можемо вимовити його. Кажемо: «Операція…» – антитерористична, об’єднаних сил, але не війна. А коли врешті-решт вичавлюємо з себе це слово, то обов’язково додаємо – «гібридна», щоб надати теперішній війні якоїсь нібито нової якості. А вона, війна, така ж як і сотні років тому, – національно-визвольна. <...>

Або ми, або вони… Звучить жорстоко. Але така правда».

Автор «Наган-країни» пропонує поглянути в минуле, що передувало анексії Криму і збройному нападу, який вчинила сусідня країна. Кортить назвати її – «Сатана-країна» (за назвою ракетного комплексу SS-18, що на озброєнні Москви). Отож згадаймо війну, яку вели проти України вожді більшовицької імперії, закривавленої масовими розстрілами людей. Вона не канула в Лету – з’явилася реінкарнована агресивна (ядерна!) Наган-країна, що тероризує і сусідні держави, і весь світ. Не одне десятиліття керована чекістами й духовними нащадками кремлівських «залізних наркомів і тих, що з ними», вона так і не позбулася ординського вождізму…

«Певні періоди історії характерні появою «вождів» – зауважив 2018 року Олександр Антонов, правнук високопоставленого московського чекіста, причетного до розстрілів соловецьких в’язнів. – Нинішня ситуація в Росії – яскраве підтвердження цього. І хоч немає зараз зловісних посад, однак набирають сили зловісні вчинки. Запевняю вас, що співробітники органів безпеки, які переслідують росіян за їхні переконання, значною мірою особистості неординарні... Але, на превеликий жаль, вони обрали темний бік, кожний з них із власних, лише їм відомих мотивів. Майже упевнений, що з’явися зараз у Росії аналог оперативного наказу НКВД № 00447, кожний начальник обласного органу безпеки вважав би за честь знищити сотню-другу «політичних ворогів»… Ви так не думаєте? Принаймні рівень пропаганди ненависті до «ворогів народу» й вал повідомлень, що дедалі наростає, про катування, смертельні випадки на допитах, фальсифікації кримінальних справ, завідомо неправосудні судові рішення однозначно показують готовність силового апарату держави за першим же наказом «вождя» розпочати операцію знищення ні в чому не винних людей».

А за межами своїх володінь, додамо, Наган-країна зухвало вбивала й убиває по цей час – руками спецслужб, найманців-терористів – руками тих, кого українці влучно називають «іхтамнєт».

Черговому загарбникові, що оцарився під рубіновими зірками Наган-країни, заплямованої народовбивством і масовими стратами жертв політичного терору, пам’ять про злочини ленінсько-сталінського режиму – це кістка в горлі. Верховоду держави-агресора нудить від осуду злочинів більшовицьких кровопивць – бо й сам того поля ягода. Навіть більше – «це объект для психіатрів», охарактеризував нинішнього продовжувача справи комуно-нацистських диктаторів Василь Богдан – ветеран зовнішньої розвідки України: «Хто такий Путін? Пахан пітерської шпани… з психологією і світоглядом підполковника КГБ і російського націонал-шовініста. Він всотав у себе те, що відкидала російська інтелігенція, починаючи з XVIII сторіччя, а увібрав увесь негатив, притаманний і романівській Росії, і гітлерівській Німеччині. Як на мене, це реінкарнація Гітлера. Порівняйте, як діяв Гітлер стосовно своїх сусідів. Так само чинить нині Путін. Ще треба додати візантійські особливості, які полюбляли Йосип Віссаріонович і його попередники та послідовники»...

…У часи випробувань, які долає нині Україна, слово правди воістину стає зброєю – хрестоматійним мечем на катів. Це зауважив священнослужитель, єпископ Володимир (Черпак) – киянин, учасник багатьох поїздок українців у 1990–2000-х роках до меморіалів жертвам тоталітаризму в Республіці Карелії та на Соловках. Слово правди, спрямоване проти безпам’ятства, конче потрібне Україні нарівні зі зброєю бойовою. Мусимо захищати свій цивілізаційний вибір від зазіхань держави, яку один з її ж громадян влучно назвав Соловками-Light – тобто ототожнив з концтабором полегшеного зразка. У Білокам’яній нове-старе начальство марить «русскім міром» і хоче бачити сусідні народи в такій собі зоні окремого призначення. І не просто марить – воно цинічно зневажає міжнародне право, загарбує чужі землі та намагається дулом автомата заганяти в Соловки-Light. Чинить гірше, ніж у, вибачте, здохлому СЛОНі (рос. – Соловецкий лагерь особого назначения), де колись висіло гасло: «Желєзной рукой загонім чєловєчество к счастію»... Власне, багнети – це те єдине, на чому й може триматися Наган-країна – мілітаризована до зубів і зомбована пропагандою імперія.

У другій частині цієї збірки вміщено твори, що розповідають про долі соловецьких політв’язнів – працівників культури, освіти, письменників з українського «розстріляного відродження». У статтях про ГУЛАГ, політичний терор читач більше дізнається про людей, репресованих у ленінсько-сталінські часи. Це важливо знати й пам’ятати, бо ж надто схожим є кривавий почерк луб’янсько-кремлівських катів совєтської доби і катів новітніх – з реанімованої «імперії зла».

У 1937-му з волі тогочасних кремлівських дурисвітів такий собі капітан держбезпеки Матвєєв безжально «гасив» світильники розуму – розстрілював аристократів духу в захованому подалі від людських очей глухому закутку карельської землі. А в наш час послідовники тих «гасильників» розмахують смолоскипом війни... Як тут не згадати слова відомого письменника-мислителя Євгена Сверстюка: для українців виховання національної пам’яті є головним самозахистом!

І насамкінець – цитата мовою оригіналу з сайту Радіо Свобода – це міркування вже згаданого громадянина сусідньої держави Олександра Антонова: «Россия вернулась в советское прошлое, система исполнения наказаний деградировала в систему концлагерей для политзаключенных, суды используются для политических процессов и узаконивания актов государственного произвола. В этом ужасе «потомки сталинских злодеев» виноваты или ныне живущее поколение россиян с выбранными ими депутатами? Спросите себя об этом…».

Народ України в дні найтяжчих випробувань незмінно зберігав і виявляв у своїх творах непохитну віру в світле майбутнє – писав літературний класик. Так і автор, згадуючи минуле, асоціює події давні з новочасними замірами агресора, проводить історичні паралелі, а в підсумку – прагне вселити в душі людей віру в світле майбутнє, у неминучу перемогу Правди над кривдою, Добра над злом. Памятаймо, що після всіх страхіть Наган-країни, після тривалих виснажливих воєн, спрямованих на знищення нашої державності, настав просвітлий час омріяної незалежності України.

Місія нинішніх поколінь – у боротьбі з імперською гідрою захистити здобутки нації.

Пом'янули Миколу Вінграновського

Пам’ять

26 травня 2019 року виповнилося 15 років з того дня, як пішов у Вічність видатний син України, письменник, кінорежисер, кіноактор, державний діяч Микола Степанович Вінграновський. 

У долі митця було кілька особливо шанованих ним місць. Це мала батьківщина, де народився, на Миколаївщині, Київ, де жив і творив, а також Білоцерківщина, яку любив і щороку по кілька разів бував у цьому краї. Там написав "Манюню", "Северина Наливайка" і багато інших своїх прозових та поетичних творів, які білоцерківським письменникам різних поколінь випало щастя чути ще в рукописах з уст митця на березі чарівної Росі, про яку Микола Степанович залишив такі чудові рядки: 

 

Під темними вітрилами ночей

Сюди, сюди, на ці шовкові води,

На синій звук любові і свободи,

На синю Рось, що в снах моїх тече.

 

Сюди, на Рось, не ближче і не далі,

На центр серця в плинучих літах...

Мені і досі тут любов моя в печалі,

І карі очі в золотих сльозах.

 

Минає все у плині дорогому...

Під синіми вітрилами ночей

Вона тече старому і малому,

На все життя єдина Рось тече.

 

Друзі-літератори і шанувальники творчості Миколи Вінграновського на першу річницю з дня смерті митця на місці, де він протягом двох десятиліть щоліта розбивав намет над Россю і творив, спорудили поки що єдиний в Україні пам'ятник Миколі Степановичу. Відтоді у день пам'яті вони збираються на березі Росі, аби пом'янути великого сина України. 

Тож і цього року 25 травня на околиці Яблунівки зібралися його друзі та шанувальники, жителі прилеглих сіл. Біля пам'ятного знаку  виступили багатолітній приятель письменника і автор кількох документальних книг про нього, поет-пісняр і композитор, заслужений працівник культури України Анатолій Кульчицький; члени НСПУ прозаїк Анатолій Гай, поетеса і прозаїк Галина Гай, новеліст Юрій Гай та поет Володимир Дідківський з Білої Церкви; поети з Києво-Святошинського району Володимир Бубир і Людмила Юферова; поетеса і прозаїк Тетяна Лаврова-Міцінська, поет-гуморист Віктор Бондаренко і видавець Сергій Міцінський з Тетіївського району; поет Леонід Гажала з Володарського району; поетеса з м. Збараж Тернопільської області Галина Сливка; поет Віктор Кучерук з м. Вишгорода; поетеса і прозаїк Ірина Мельник; директор Білоцерківської районної централізованої бібліотечної системи Людмила Зінченко.

Перед присутніми виступили переможці віком від 5 до 17 років міськрайонного конкурсу читців творів письменника, які щороку проводить за участю авторитетного журі  Ганна Нагорна, директор музею Миколи Вінграновського, який діє при бібліотеці-філії № 10 Білоцерківської міської централізованої бібліотечної системи. 

Крім колег-літераторів, квіти до пам'ятного знаку поклала понад сотня шанувальників творчості Миколи Вінграновського з числа бібліотечних працівників, педагогів, учнівської молоді міст Києва,  Білої Церкви та Білоцерківщини. 

Відбулася також зустріч учасників меморіального заходу з жителями с. Яблунівка, від імені яких гостей привітали багаторічний друг Миколи Вінграновського сільський голова Яблунівки Анатолій Савчук і директор сільського Будинку культури, поетеса, заслужений працівник культури України Людмила Соловей.

За древнім слов'янським звичаєм Київське обласне творче об'єднання "Культура", білоцерківська міськрайонна письменницька організація та Яблунівська сільська рада організували поминальну тризну. 

Усі учасники меморіальних заходів також одержали на згадку книги українських письменників про криваві події неоголошеної російсько-української війни на сході України, випущені за сприяння КОТО "Культура".

 

На знімках: 25 травня 2019 року. Учасники меморіального заходу «З обійнятих тобою днів» пам’яті Миколи Вінграновського на березі Росі 

 

РОНДЕЛЬНЕ СВЯТО У БОРИСПОЛІ

В наш час, коли довкіль чути про важке життя, брак коштів, неможливість реалізації цікавих ідей, кожна вдала ініціатива активних людей заслуговує якнайповнішого висвітлення. Успіх одних є прикладом для інших, таким собі вказівником до можливостей та перспектив. Саме до таких успішних проектів можна віднести Міжнародний фестиваль ронделя «На берегах Альти», який започаткував разом зі своїми однодумцями голова Асоціації поетів-ронделістів України Микола Боровко. Фестиваль проводиться раз на рік посеред травня у Борисполі й гуртує поціновувачів цієї поетичної форми з Болгарії, Македонії, Молдови, Польщі, Словаччини та інших країн Європи. Цьогоріч заходу виповнилося п’ять років. Достойний вік як для мистецького проекту. А з чого ж усе починалося? Які сподівання покладали на захід його засновники? 

Говорить заступник голови Асоціації поетів-ронделістів України Володимир Литвин:

– Звичайно, ініціатива належить Миколі Боровку. Він перший в сучасному літературному процесі наблизився до розгадки цього жанру. На той час у нього вже була не одна сотня ронделів, тож зрозуміле його бажання розширити обрії ронделя. Яким чином? Організувати фестиваль. Перший Фестиваль відбувся у травні 2015 року. На ньому було також створено Асоціацію поетів-ронделістів України. 

– Якими успіхами можете похвалитися через п’ять років невтомної роботи?

– Початкові плани роботи і Асоціації, і Фестивалю перевершили найоптимістичніші сподівання. До Першого фестивалю Микола Боровко уклав «Антологію українського ронделя» на 120 сторінок (збиралося все, що можна було знайти). Наразі можна було б упорядкувати таку антологію томів з пяти – семи. Започатковано престижну літературну премію «Рондель року» (маємо вісім лауреатів). Цьогоріч засновано Медаль Асоціації, якою нагороджуються лауреати премії, спонсори Фестивалю, організатори. За сприяння Асоціації (упорядкування, редагування, рецензування) видано більше десяти книг ронделів окремих авторів (М. Боровко «Теургія», «Діагноз», три збірки ронделів М. Боровка українською – французькою, українською – польською, українською – румунською мовами, В. Женченко «Нічні ронделі», І. Гайворон «Волосся Вероніки», Марія Фоміна «Згорають дні без полум’я і диму», «Все життя добро творити людям», Н. Ігнатенко «Сто ронделів», «На стрімкій бистрині», «Колише яблуня плоди», книг, в яких є розділи ронделів, добірок в колективних збірниках, антологіях, альманахах тощо. 

Цьогоріч на Фестивалі було презентовано збірки М. Боровка «Недільне двокнижжя», Н. Ігнатенко «Ходить попід вікнами безсоння», Л. Яцкової «Рон-де-лю-бов», антологію «У Борисполі вишні виспіли» (серед багатьох поезій різних жанрів є ронделі членів Асоціації), журнал «Київ» (№ 5 – 6 за 2019 рік) помістив розділ «От і рондель: стрункіш од стріл і грацій» (26 авторів). А ще побачила  світ антологія сучасного українсько-болгарського ронделя «У колі ронделя / В света рондела» (українською і болгарською мовами, упорядник М. Боровко, перекладачі: Ваня Ангелова та Інна Ковальчук).

Членами Асоціації поетів-ронделістів України стали понад 50 поетів.

 Учасники фестивалю

– Якщо не секрет, хто підтримує фінансово фестиваль? Чи є у нього віддані донатори?

– Головними, практично незмінними спонсорами, усіх Фестивалів є Бориспільська міська рада, ТОВ «Транспромсервіс», ПрАТ «Агробудмеханізація», ПрАТ Бориспільський комбінат будівельних матеріалів», ТОВ «П. М. ІНВЕСТ», Бориспільське районне споживче товариство, ПАТ «Атас-Бориспіль», ТОВ «Трест «Бориспільсільбуд».

– Яким ви бачите майбутнє фестивалю «На берегах Альти»?

– У планах – створення Міжнародної асоціації поетів-ронделістів. Розпочинаємо роботу над упорядкуванням солідної, може, в кількох томах антології ронделя. І, звичайно ж, підготовка до наступного Фестивалю.

На ювілейному фестивалі Київська обласна письменницька організація була представлена членом правління КОО НСПУ письменником Геннадієм Горовим, який приїхав до Борисполя разом зі своєю мамою, також ронделісткою – Оленою Горовою. Які враження залишилися у нього після двох фестивальних днів?

Говорить член НСПУ та НСЖУ, член правління КОО НСПУ – Геннадій Горовий:

Геннадій Горовий з мамою

– Синоптики нас активно лякали рясними дощами, одначе, видно, рондельна сила розігнала всі хмари. Було сонячно і надворі, і в душі. Коли в одному місці збирається стільки творчих особистостей – кожна хвилина просякнута і віршами, і жартами, і різноманітними сюрпризами. Це здорово! Фестиваль у мене залишив по собі тільки найкращі спогади. Дяка його організаторам, низький уклін усім, хто їх підтримує та побажання усьому славному рондельному товариству зустрітися у дружньому колі ще не раз.

 

Маємо посвідчення членів Асоціації поетів-ронделістів України

Сподіваємося, на шостому фестивалі ронделя Київська обласна письменницька організація буде представлена вже значно потужнішим складом. Ну, а те, що шостий фестиваль відбудеться, це безсумнівно!

"Два Тараси" Сергія Саєнка

До Шевченківських днів у районній бібліотеці для дітей м. Боярка Києво-Святошинського району відбулася зустріч з членом Національної спілки письменників України, лауреатом Київської обласної літературної премії ім. Григорія Косинки, учасником ГО «Боярського Мистецького Братства», письменником Сергієм Миколайовичем Саєнком. На зустріч з митцем слова прийшли учні ЗОШ № 4 2-А і 2-В класів. Впродовж усього заходу діти декламували вірші Т.Г.Шевченка, спілкувалися з письменником, активні учасники з радістю отримали подарунки від Сергія Миколайовича. Автор книги «Два Тараси» прочитав уривок з поеми, розповів дітям про Великого Кобзаря. 

Тепер поема "Два Тараси"  – екскурс сторінками біографії і творів генія України Тараса Шевченка, що написаний чудовою віршованою мовою, є і в нашій книгозбірні! Твір буде цікавим для читачів усіх вікових категорій, оскільки містить короткі описи знаменних історичних подій з життя нашої країни.

Заохочуємо прочитати цю поему «Два Тараси» нашого видатного земляка, боярчанина Сергія Саєнка!

 

До 50-річчя «Собору» Олеся Гончара

Михайло СКОРИК.

До 50-річчя «Собору» Олеся Гончара і «Листа творчої молоді м. Дніпропетровська».

Електронну версію публікації  можна читати в науковому журналі «Краєзнавст-во» № 3 /2018: www. history.org.ua,  www.nbuv.gov.ua,  www.nsku.org.ua

Додаткова інформація