Київська обласна організація Національної спілки письменників України
Київська обласна організація Національної спілки письменників України (КОО НСПУ) об’єднує на добровільних засадах за професійними інтересами професійних письменників Київщини з метою сприяння їм у творчій діяльності та захисті їхніх інтересів. КОО НСПУ є територіальним осередком Національної спілки письменників України (НСПУ), діяльність якого поширюється на територію Київської області. КОО НСПУ є некомерційною творчою організацією. Організація здійснює свою діяльність на основі Декларації прав людини, Конституції України, Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», Статуту НСПУ, даного Положення, інших нормативних актів, що регулюють діяльність творчих спілок. На засадах рівноправного і взаємовигідного партнерства КОО НСПУ співпрацює з державними і громадськими організаціями, творчими спілками, установами і підприємствами усіх форм власності, фондами та окремими фізичними особами.
Детальніше читайте в розділі "Історія"
МУЖНІСТЬ НАС НЕ ПОКИНЕ
Відомий поет і журналіст Олександр Хмельовський для назви своєї художньо-публіцистичної книги, написаної на реальних фактах з бойових біографій його земляків – синів Обухівщини, які у грізну для Вітчизни годину збройного захоплення новітньою Російською імперією Криму та вторгнення у південно-східні райони Донецької і Луганської областей стали в лави Українського війська і грудьми зупинили путінську дику татаро-монгольську орду, вибрав рядки відомої поетеси, етнічної українки Анни Горенко-Ахматової, написані у таку ж смертельно тяжку годину гітлерівської навали у 1942 році. Ось вони, перекладені видатним українським поетом, лауреатом Шевченківської премії Василем Герасим’юком:
Ми знаєм, що нині на терезах
І що відбувається нині.
Час мужності нашої на дзиґарях
Пробив. Мужність нас не покине.
Обкладинка книги Олександра Хмельовського "Час мужності"
Так було на усіх війнах: першими про події, що відбувалися, сповіщали військові журналісти, а емоційне сприйняття тих героїчних і трагічних подій несли слухачам і читачам поети. Це не теоретичні розмірковування. На п’ятій у моїй неспокійній журналістській біографії війні на сході України мені з сином Юрієм, також членом Національної спілки письменників України, з квітня 2016 року під Волновахою і до початку жовтня 2017 року під Авдіївкою випало редагувати військовий вісник «Знамено перемоги» 72-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, яка у мирний час розквартировувалась у Білій Церкві.
Ми з сином та зі ще одним членом нашої редакції прес-офіцером бригади молодшим лейтенантом Оленою Мокренчук збирали на передовій матеріали і у фронтових замітках та репортажах газетним рядком і фотознімком розповідали про героїзм наших хлопців, про їхні важкі фронтові будні.
А дехто з наших однополчан, яких ми відкрили як фронтових поетів, писав обпалені полум’ям неоголошеної, проте від того не менш жорстокої і кривавої війни вірші. Поетичні рядки ходили в рукописах по бліндажах і окопах, і ми під час відряджень визбирували їх на передовій та у тилу, в медсанбаті, у ремонтних та господарських підрозділах, ще не знаючи їхніх авторів особисто, аби донести до ширшого кола читачів.
Двом з таких окопних поетів, 38-річному начальнику стройової частини бригади майору Андрію Кириченку та 21-річному номеру обслуги самохідно-артилерійського дивізіону солдату Владиславу Бєлорусу, які мали найбільші творчі доробки, ми допомогли підготувати і за власний кошт видали перші збірочки.